У науковій монографії Dr. iur. cand. Егонс Русановс зосередився на генезисі та подальшій еволюції кримінально-процесуальної доктрини у міжвоєнний період Латвійської Республіки (1918–1940 рр.), проаналізувавши кримінально-процесуальні проблеми обраного періоду.

Як визнає автор, коло практичних проблем застосування кримінально-процесуальних інститутів і нормативно-правових актів, що обговорювалися в доктринально-теоретичному вимірі як у міжвоєнний період, так і в сучасному латвійському кримінальному процесі, на диво, залишилося незмінним у своїй реальній суті. Як і сьогодні, в центрі уваги законодавця і юристів-практиків міжвоєнного періоду було питання про можливість знайти компроміс між ефективним веденням кримінального провадження і доктринально розробленим розумінням ролі правових гарантій особи.

У першому розділі книги “Загальний історичний контекст дискурсу кримінально-процесуальної доктрини в континентальній Європі доби Пізнього Модерну на початку епохи революцій” проаналізовано витоки та напрями розвитку континентально-європейської кримінально-процесуальної доктрини у 19 столітті з урахуванням цілей ініціаторів судової реформи Російської імперії та теоретичного перенесення й імплементації континентально-європейської кримінально-процесуальної доктрини в російську модель кримінального судочинства. Другий розділ “Проблеми кримінального процесу в міжвоєнний період Латвійської Республіки та теоретичні дискусії як доктрина кримінального процесу”, відповідно до подвійної природи терміну “доктрина”, включає огляд характеру сучасних теоретичних дискурсів міжвоєнного періоду, а також оцінку фундаментальної зміни парадигми, яка послужила основою для загальної еволюції доктрини кримінального процесу в міжвоєнний період Латвії.

У третьому розділі “Організація попереднього судового слідства в доктринальному дискурсі кримінального процесу Латвійської Республіки міжвоєнного періоду” автор зосереджує увагу на сутності попереднього судового слідства та аналізі цієї стадії в доктрині кримінального процесу Латвійської Республіки міжвоєнного періоду. Автор завершує монографію аналізом еволюції доктрини кримінального процесу в два окремі періоди та системи правління – епохи демократії та авторитаризму. У роботі присутній аналіз результатів і практичного застосування фактично проведених реформ, які продовжували розвивати зміст латвійської кримінально-процесуальної доктрини аж до окупації.

Питання, що розглядаються у книзі, будуть цікавими не лише для тих, хто цікавиться та вивчає теорію, історію та філософію права, але й для законодавців та практиків кримінального права, даючи відповіді на питання про походження та обґрунтування тих чи інших правових конструкцій. Запропонований автором погляд на організаційну природу досудового розслідування може стати корисним матеріалом для суддів Верховного Суду при вирішенні доктринально-теоретичних спорів, наприклад, щодо використання результатів досудового кримінального провадження як доказів та їх преюдиціального значення. Можливо, дослідження дозволить під іншим кутом поглянути на дефекти конституційності кримінально-процесуальних норм, які потрапили в поле зору Конституційного Суду в останні роки.

Книга доступна лише латиською мовою.